Полдень. Над золотыми причерноморскими степями повисает очень горячий диск солнца. Старый автобус, битком набитый людьми, медлительно пробирается по вязкому асфальту в сторону Перекопского перешейка, соединяющего землю Украины с русским Крымом.

Харьков Симферополь. Поездка на микроавтобусе в Крым на отдых
За окошком то и дело проносятся наскоро возводимые закрепления из цельных блоков и мешков с песком. Ещё год обратно на их пространстве стояли гигантские придорожные рынки, на коих едущие отдохнуть в Крым украинцы брали бодрые арбузы и дыни, собранные на херсонских бахчах.

Но обстановка на обочинах дорог за прошедшее время поменялась: взамен загорелых лавочников машины встречают уже украинские военнослужащие и работники ГАИ, выборочно проверяющие транспорт, грядущий в Тавриду.

На одном из этих пунктов досмотра автобус задерживает молоденький украинский боевой, с землистым от степных ветров лицом. Шофер без охоты замирает и впоследствии кратковременного беседы и возмущений все же дает согласие даром подвезти пассажира до города Каланчак, ставшего с недавнешних времен контрольно-пропускной основанием на свежей границе меж Украиной и Российской Федерацией.

В скором времени в окошке видится украинский флаг, развивающийся над полуразрушенной водокачкой. Автобус медлительно проезжает нечистые придорожные «обжорки», лабиринты из заполненных зрелыми херсонскими арбузами грузовиков и задерживает в пределах мощных железобетонных блоков, расставленных на магистрали в шахматном порядке.

Далее дороги для социального автотранспорта нет. Лишь только пешеходный переход сквозь пункты досмотра или же переезд на автомашине с ограниченным численностью пассажиров. Автотранспорт стоит. Всему виной невысокая пропускная дееспособность пунктов досмотра. Машины проводят проверку копотливо и без охоты. Люд психуют.

Пассажиров одесского автобуса встречают изможденные украинские пограничники, собственно что жарятся под жарким солнцем в полном армейском обмундировании. Их крошащаяся кожура на одутловатом лице и заскорузлые руки, держащие машина Калашникова, выделяют взять в толк, собственно что смена на посту случается изредка. Но томиться им не приходится. Параллельно пыльной магистрали молоденькие украинские бойцы медленно копают окопы. По всей видимости, готовятся отображать удар «российских агрессоров».

Люди ж цивільні в це пора акуратненько проходять повз прикордонників, демонструючи їм паспорти. Тут досить показати тільки як тільки його обгортку. Проблеми починаються у тих, у кого вона аж ніяк не блакитного кольору.

Трохи в стороні від низки людей, які очікують отримання як би прикордонного талона для майбутнього проходження кордону, стоїть молода двоє, люто як би беседующая з одним з офіцерів прикордонної служби України.

Ситуація стала характерною. Молодята їхали з Одеси на власному автомобілі в Крим на перепочинок, нічого аж ніяк не підозрюючи про каламбурах українського уряду. Жінка на кордоні важливо показала російський паспорт, на що прикордонний слуга відповів відмовою в доступі на територію КПП. Першопричина — нова постанова Кабінету міністрів України.

Громадян Росії пропускають на «тимчасово окуповану територію» лише за наявності спеціального дозволу, який видають співробітники міграційної служби. При його відсутності вас негайно ж посилають «куди подалі», а конкретно за 100 км від кордону, місто Херсон, де, м’яко кажучи, ще раз довга тяганина для отримання бажаного документа.

Молодят очікував той самий маршрут. Грошові «вмовляння» тут аж ніяк не посприяли. Прикордонник залишився непохитний.

Згода але все ж видається аж ніяк не всім охочим потрапити на півострів. Введені українським урядом правила перетину кордону передбачають короткий перелік умов, за яких воно може бути видано. До них, безсумнівно ж, туристська поїздка аж ніяк не відноситься. Одночасно аж ніяк не обійшлося без пунктів, які свідчать, що допуск покладено особам, бажаючим поїхати на півострів для захисту як би національних інтересів та звільнення України від окупації.

В точності така ж абсурдна спосіб діє і при заїзді на Україну з Криму. Насправді ж це як би призводить до незмінним скандалів на українській стороні і багатокілометрових черг, в яких під жарким сонцем нудяться дами з дітками.

На сусідньому пункті пропуску «Чонгар», де перетинає кордон значно найбільш істотне число людей, це зовсім не дивина. У «Чаплинці» ж все відбувається більш-менш жваво. Але все ж лише деньком — вночі перехід може зайняти трохи годин. Першопричина в большенном кількості нічних рейсових автобусів. Зараз їх так сказати варто лише пара — з Одеси та Миколаєва. Їх пасажири поспішають зі своїми пакунками і валізами зайняти черговість.

До давно очікуваним вагончиків, пофарбованим в кольори національного прапора, пропускають повільно. Деяким людям задають питання українською мовою. Розуміють їх, безсумнівно, мало хто. У мові часових постійно проскакує «западенський» акцент. В очах єхидство.

Прикордонники, службовці на пунктах пропуску до Криму, мабуть, родом з яких-небудь західних українських міст, начебто Мукачеві або Тернополя. Ось і доводиться транзитним пасажирам вислуховувати колючі питання і негостинні мови українських службовців, які до цього часу аж ніяк не можуть заспокоюватися з втратою Криму.

Спереду чути короткий діалог молодого туриста з гугнивым офіцером:

— З якого приводу прямуєте на півострів?
— Їду спочивати.
— В Україні безліч місць для відпочинку…
— На Україні, безсумнівно, їх безліч, проте такого місця в даній країні немає.

Хлопця пропускають далі. За ним слідують мішечники, туристи, що затесався до них кримчани, що, м’яко кажучи, їздили на континент до родичів. Проходять по 5 чоловік. Шлях, що проходить серед жовто-блакитними стовпами до пунктів перевірки документів недовга, біля 100 метрів.

Пропуск проводиться окремо для автомобілістів і пішоходів, які добираються на півострів на публічному транспорті. Перевірочні «будиночки» змонтовані нашвидку — ДСП, оббите тонким ніби сталевим листом. Перевірка документів проводиться жваво.

Питань тут аж ніяк не задають і хльостко ставлять на набутий раніше прикордонний талон блакитну печатку з написом «Чаплинка». Талон забирають при виході з зони. Цілий процес займає біля сорока хвилин. Автомобілісти і далекобійники дивляться на ці «митарства» з заздрістю. Їм належить ще раз стояти на КПП аж ніяк не єдиний годину.

На виході з прикордонної зони людей вже чекає старий чернігівський автобус «Еталон» з літнім татарином за кермом, що довозить пасажирів до кінцевого пункту маршруту.

Квитки на українських автобусних станціях до кримських міст аж ніяк не продають — проїзд публічного транспорту на «окупований» півострів заборонений. З цієї ж причини туди з минулого року закінчили крокувати залізничні пасажирські склади. Київ скасував поїзда в цілях забезпечення збереження руху».

В результаті цих правил на автобусних квитках кінцевою станцією маршруту числиться прикордонний Каланчак. Тому при вході в автобус пасажири доплачують водієві фінанси до призначеного міста. Спереду недовгий проїзд по буферній зоні — біля км, після цього людей чекає КПП вже з іншої сторони.

Нейтральну зону, за словами водія автобуса і нечисленних місцевих мешканців, контролюють російські прикордонники. Байки ходять і щодо прослуховування ними української «хвилі». Автобус, тим часом, залишаючи в повітрі за собою клуби нелегкій пилу, під’їжджає до пропускного пункту «Армянськ». У безкраїх полях видно які роз’їжджають російські Бтри.

1-е, що виявляється на увазі на російському кордоні — доглянутість і докладність прикордонного пункту, на відміну від українського КПП. Автобус висаджує людей у тільки-тільки поставленого кам’яного Грифона — символу Криму, усміхнено зустрічає приїжджих.

На перешийку варто гіркуватий дух курній полину. Вогняне сонце Здичавілого Поля обпікає обличчя людей. Однак доводиться чекати недовго. Російський прикордонник, який на відміну від своїх українських колег одягнений в легку літню форму, відкриває металеву хвіртку в закритий пішохідний перехід. Біля двох сотень метрів коридором — і людина потрапляє в зону прикордонного та митного контролю.

Недовга перевірка документів і багажу — і знову посадка в розпалений автобус. Проте людей це обставина вже зовсім не аж ніяк не дратує. Вони крок за кроком заспокоюються і з задоволенням так сказати передчувають скелясті укоси чорноморського берега і столітні соснові ліси.

Спереду давно очікуваний російський Крим, в якій українці прагнуть потрапити навіть незважаючи на скорочення заробітків і блокуючий порядок пропуску, зазначений в незрозумілих постановах української влади.